«Теплі зимові читання»

Всеукраїнська інформаційно-просвітницька тематична акція"Національний тиждень читання"

#тижденьчитання2023

#бутисвоїми

   Всеукраїнська інформаційно-просвітницька тематична акція"Національний тиждень читання".

     Бібліотека-філія №5 с.Олешник   взяла участь у «Національному тижні читання», який цьогоріч в Україні проходить з 4 по 10 грудня під гаслом « Бути своїми !»

    Читання є одним з найефективніших інструментів розвитку людини, розвитку її мислення, який дозволяє створити себе повноцінними, обізнаними особистостями. Протягом тижня  на користувачів  чекала книжкова виставка  "Валізка з книжками ". Ми підготували  підбірку популярних книжок, які читачі нашої бібліотеки, обирали собі для розради, втіхи та роздумів,а також  долучилися до читання вголос «Теплі зимові читання» , ділитися своїми найбільш улюбленими книжками від українських або іноземних авторів.

« Знати щоб жити»

Щороку у різних країнах по всьому світу розпочинається акція "16 днів проти насильства".

1 грудня відмічається Всесвітній день боротьби зі СНІДом, який направлений на збільшення обізнаності щодо профілактики та лікування хвороби.

СНІД – це проблема, яка стосується кожного! В бібліотеці було проведено годину  здоров’я « Знати щоб жити» , а також Слайд-лекція «В країні здоров’я».  

«Чорна сповідь нашого народу: Голодомор на Україні 1932-1933 років»

 Щорічно в четверту суботу листопада в Україні відзначають День пам'яті жертв Голодоморів. У 2023-му День пам'яті жертв голодоморів припадає на 25 листопада. У цю останню суботу листопада 2023 року, у другий рік розв'язаної Росією масштабної кровопролитної війни проти України, виповнюється 90 років від організованого сталінським режимом Голодомору 1932–33 років.

Акція ''Запали свічку пам'яті''

«Палаюча зима: боротьба України за свободу

 

Щороку 21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи, у який вшановують громадянський подвиг, патріотизм і мужність людей, що виступили на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору під час подій Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013-2014 років. Цього року відзначення десятої річниці особливе. Передусім 10 років - це досить солідна історична дистанція, коли ми можемо вже більш ефективно усвідомити, що відбулося з Україною, з кожним із нас і світом після доленосних подій Революції гідності. З іншого боку, ми розуміємо, що Революція Гідності і російсько-українська війна - це продовження боротьби українців за цінності, свою історичну пам'ять, свою культурну ідентичність, своє майбутнє.

    В бібліотеці  розгорнуто тематичну книжкову виставку «Палаюча зима: боротьба України за свободу» , присвячену Дню Гідності та Свободи. На ній представлені художні, наукові, публіцистичні видання.

«За честь, за волю, за українську долю»

 

З нагоди відзначення Дня захисників та захисниць України у бібліотеці

 с. Олешник проведено  урок мужності «За честь, за волю, за українську долю». До уваги користувачів бібліотеки представлена   книжкова виставка  «Вічна пам'ять героям України».

День захисника України з самої своєї основи став великим об'єднуючим

святом для усіх. Відмічаючи це свято, віддаємо данину пошани і вдячності тим, хто мужньо захищав рідну землю від загарбників у минулому, хто захищає нашу неньку Україну сьогодні 232 наших односельчан боронить Україну від рашистів. Дякую ВАМ і ВАШИМ сім'ям, низько схиляю голову перед ВАШИМИ батьками за виховання мужніх СИНІВ та ДОЧОК. ПАМ’ЯТАЄМО тих, хто загинув, ДЯКУЄМО тим, хто наразі боронить кордони України та оберігає наш спокій! Серед запрошених присутні : вдова та донька Біланчук Василя Героя України ,вдова -Героя України Густа Івана  ,мама –Героя України Свищо  Степана ,військовослужбовці .

Говорили про те, що захисниками України є не лише військовослужбовці, а й усі громадяни, які своєю сумлінною професійною і громадською діяльністю забезпечують економічний, гуманітарний, освітній й інформаційний захист держави. Активного розвитку набув волонтерський рух, до якого залучилися чимало українців як у межах нашої країни, так і за кордоном. Нерідко ціною власного життя вони допомагають українській армії, доставляючи до місця призначення технічне оснащення, харчі, теплі речі, амуніцію, ліки. Серед гостей  депутат Виноградівської міської ради , підприємець,  Керечан О.О. який  з початку повномасштабного вторгнення долучився  до «Рух підтримки закарпатських військових - м. Виноградів» .

 Присутні в залі прослухали  про нелегкий шлях України до свободи та незалежності, про захисників, які боролися за нашу державу та віддали за неї життя, хто захищає нашу землю на Сході від загарбників. Подивилися  відео –ролики, презентації. Захід проведено спільно з Олешницькою ДШМ,Будинком культури.

 

Екскурсія Інтернет - ресурсами «Книга незвичайна – книга віртуальна»

 

29 серпня День пам'яті захисників України

 

«Україно! Ти в нас, як матінка - одна»

 24 серпня 2023 року. 547-й день війни в Україні. В Україні святкують 32-гу річницю незалежності.  А ще найбільше державне свято — День Незалежності нашої держави.

    З нагоди відзначення свята «Україно! Ти в нас, як матінка - одна»  бібліотека – філія №5 с. Олешник провела патріотичну бесіду «Державні та народні символи моєї Батьківщини» .Цікаво і змістовно було проведено бесіду  бібліотекар розповіла присутнім про ухвалу Акта проголошення Незалежності України та його історичне значення для нашого народу.

 На завершення бесіди   бібліотекар з користувачами бібліотеки провели Флешмоб . Вийшли на вулицю діти перехожих вітали з днем Незалежності України і дарували повітряні кульки ,людям було цікаво і приємно, що їх привітали з цим святом .Флеш моб  приніс позитив радість, усмішку любов в серця людей , потім була  вело- акція  «В моєму серці Україна » на буйволину  ферму.

"Український прапор -кольори ,що надихають"

                                 Історична довідка 

 "Український прапор -кольори ,що надихають"

    "На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України постановляю установити в Україні День Державного Прапора України, який відзначати щорічно 23 серпня», – йдеться в Указі Президента України від 23.08.2004 № 987/2004

   Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

  У 2009 році було внесено зміни до цього указу й засновано щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.

Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що уособлює самобутність та спадкоємність її державотворчих традицій. Його еволюція у своєрідний спосіб відображає багатовікові процеси розвитку, становлення та життєдіяльності державних утворень.Синій та жовтий кольори прапору символізували Київську Державу ще до християнизації Русі. Це були також кольори герба Галицько-Волинської держави, більшості міст Київщини та загалом України.З революцією 1848–1849 рр. пов'язана поява українського прапора (жовтого з блакитним) в австро-угорській частині України. У жовтні 1848 р. Головна Руська Рада у Львові ухвалила жовто-синє сполучення кольорів прапора. Ці колірні сполучення швидко поширились на українські землі, що перебували на той час у складі Австро-Угорщини, а після революції 1905 – 1907 рр. у Росії – і в Наддніпрянській Україні.

З початком Першої світової війни 1914 – 1918 рр. на західноукраїнських землях найбільше поширюється поєднання жовто-блакитних кольорів. Ці прапори супроводжували на західноукраїнських землях і відзначення 100-річного ювілею Великого Кобзаря.22 березня  1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила "Закон про державний прапор Української Народної Республіки", який був жовто-блакитним. У 1918 р., у період Гетьманату Павла Скоропадського, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився і в період влади Директорії.

У листопаді 1918 р. у Львові Українська Національна Рада затвердила "Тимчасовий основний закон", який дав назву новоствореній державі – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)

Артикул 5 цього закону проголошував прапор держави – блакитно-жовтий.

20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор для Закарпатської України, а 15 березня 1939 р. він був прийнятий як державний прапор Карпатської України.

 Із проголошенням незалежності України віддали належне синьо-жовтому знамену й визначили його національним символом козацтва впродовж багатьох століть. Український народ не міг відкинути історичну традицію створення своєї держави саме під цим знаменом. А 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила державним прапором України синьо-жовтий стяг.

Упродовж історичного становлення Української держави  синьо-жовтий прапор був символом боротьби за національні та соціальні права українського народу і за часів незалежності став        Державним Прапором України. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса і багатство рідної землі.                     

Український прапор – сьогодні це справжній символ боротьби і незламності країни, національної єдності, честі та гідності! В усьому світі синьо-жовтий колір нашого стяга уособлює сміливість, незалежність, демократичні цінності й найкращі чесноти, властиві мужньому українському народові. І це, звичайно, ж колір нашої перемоги, яку впевнено наближають наші Збройні сили України, усі працівники на фронті і в тилу, наші міжнародні партнери! І вона неодмінно буде за Україною!

З Днем Державного Прапора України!

"Україна понад усе"

28 липня  2023р з нагоди дня Української Державності  в  бібліотеці  с. Олешник було проведено тематичний флешмоб  та книжкова виставка «Україна понад усе».

День Української Державності започаткували згідно з указом президента України Володимира Зеленського (від 24 серпня 2021 року) та святкуватимуть щороку, 28 липня. Дату вибрали невипадково: саме у цей день в Україні відзначають ще одне велике свято - Хрещення Київської Руси – України .

Історія українського державотворення засвідчується першими згадками про заснування міста Києва та подіями, пов’язаними з діяльністю князя Київського Володимира. У 988 році він прийняв християнство як державну монорелігію, що стало для України цивілізаційним вибором. Християнство сприяло піднесенню культури, освіти, дало поштовх розвитку кириличної писемності.

День Української Державності утверджує зв’язок українців, які живуть тепер, з багатьма поколіннями нашого народу. Понад тисячу років державотворчому досвіду українців, нашій культурі, нашій самобутності, українському характеру. 

"Візьміть книгу до себе в родину"

 

   Міжнародний день сім’ї відзначається щорічно 15 травня. Свято покликане підкреслити важливість сімейного життя та збереження родинних стосунків.Cім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона - джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.

             Міжнародний день сім’ї в кожній країні має власні традиції, але всі вони зводяться до того, що це основний осередок суспільства, що є фундаментом всіх інших. Навіть в давнину шлюб вважався основою держави і священним таїнством. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу!.

             У всі часи по відношенню держави, а також по становищу сім’ї в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім’ї і держави - необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян. Сім’я розвивається та видозмінюється разом із навколишнім світом, по-своєму реагуючи на вимоги часу, відповідаючи на громадські потреби і сама формує їх.

          Наша бібліотека разом із своїми користувачами також щороку долучається до відзначення цього Дня. Напередодні було проведено літературний майданчик  «Візьміть книгу до себе в родину» 

 Бібліотека пропонує калейдоскоп творів української літератури, які розкривають різні сторінки родинного життя.

     Запрошуємо до читання в родинному колі!

«Рядки, обпалені війною» Перегляд літератури

                                                                             8 травня,  День пам’яті та примирення.

Цього року Україна вдруге відзначає День пам’яті та примирення в умовах повномасштабної збройної агресії Росії. Сучасна війна також супроводжується жахливими воєнними злочинами з боку російської армії та політично-військового керівництва РФ. Запроваджуючи цю пам’ятну дату, Україна прагнула доєднатися до європейської традиції відзначення перемоги у Другій світовій війні, пошанування всіх борців із нацизмом та жертв війни. Тема війни ніколи не втрачає актуальності. Тому що, перш за все, вона розкриває цінність людяності, свідомості та хоробрості. А через кілька років ми зможемо прочитати в літературі про сучасні події, і здивуватися їх схожості з далеким минулим.     
      Шановні користувачі  ! Пропонуємо  вам   перегляд  літератури на тему»Рядки обпалені війною».

Всеукраїнський літературний конкурс імені Олени Теліги та Олега Ольжича - 2023 «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!»

 

 Всеукраїнський літературний конкурс імені Олени Теліги та Олега Ольжича - 2023 

                «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!»

.
Українська поетеса, публіцистка, літературна критикиня, діячка ОУН Олена Теліга. Її біографія трагічна та швидкоплинна, а життя авторки обірвали лютого 1942 року в Бабиному Яру. За собою лишила декілька поетичних збірок і слід в українській історії.

Олена Теліга (при народженні Шовгеніва) походить з родини української інтелігенції. Її батько був відомим вченим, інженером-гідротехніком, який походив зі Слобожанщини. Мати – вчителька з Поділля, з давньої православної священицької родини.

Майбутня поетка народилася 21 липня 1906 року у Іллінському під Москвою, а у 1917 році родина переїхала до Києва, де вони опинилися у вирі революційних подій. Батько – Іван Шовгенів – став міністром уряду Української Народної Республіки (УНР), а старший брат Олени Сергій – вояком армії УНР.

Після поразки у боротьбі за українську державність вони змушені були емігрувати в Польщу, а згодом – до Чехословаччини. Олена з мамою та молодшим братом спочатку залишилися в Києві, але через голод і розруху у 1922 році теж покинули Україну.

З 1922 по 1922 рік Теліга навчалася на Українських матуральних курсах у Подєбрадах (Чехословаччина), по закінченню яких отримала документ, що давав право вступу до вищої школи.

У цей час її коло спілкування було надзвичайно насиченим: Леонід Мосендз, Євген Маланюк, Юрій Дараган, Василь Куриленко, Наталія Лівицька-Холодна, Оксана Лятуринська. Тоді ж на одному зі студентських концертів вона знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою, студентом Української господарської академії. Пару об'єднала любов до музики та театру. Разом вони відвідували різноманітні творчі студії, а у 1926 році одружилися.

У 1923–1929 роках Теліга навчалася на історико-філологічному відділенні Українського високого педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова в Празі, фах – українська мова та література.

У 1929–1939 років родина Теліги переїхала до Польщі. Працювала у "Віснику", який очолював Дмитро Донцов. Згодом вступила в Організацію українських націоналістів (ОУН), тісно співпрацюючи з Олегом Ольжичем і Уласом Самчуком. Після розколу ОУН Олена Теліга залишилася в середовищі, керованому полковником Андрієм Мельником.

У 1941 році разом з першими похідними групами ОУН повернулася в окупований нацистами Київ: створила Спілку письменників України, взяла участь у заснуванні Української Національної Ради, заснувала і редагувала літературно-мистецький тижневик "Літаври".

"Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов'язок до кінця, і скажіть про це іншим", – казала вона незадовго до смерті колегам з письменницької спілки.

На початку 1942 року Телігу разом із іншими підпільниками заарештувало гестапо, а 22 лютого 1942 р. (за іншими даними – 21 лютого) Олена Теліга разом із Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським були  розстріляні німецькими фашистами у Бабиному Яру.

Головна тема її поезії — подружні взаємини, роль жінки в суспільстві, в житті нації, поетична форма — послання. У своїй ліриці Теліга поєднувала ніжність з безмежною любов'ю до життя, запереченням міщанського духу.За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки. Всі вони вийшли після смерті: "На чужині" (1947), "Олена Теліга" (1977), "Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича" (1994), збірник "О краю мій" (1999). Більша частина її творів, на жаль, загубилися.

Вірші О.Теліги із збірки" Дороговказ"    " Чужа весна" , " Без назви "," Відповідь" читали Мелінда Марушка, Світлана Суходольська,Сігеті Анастасія .учениці 11 класу Олешницької ЗОШ I-IIIступенів.

"Чорна спадщина Чорнобиля"

26 квітня – одна з найтрагічніших сторінок в історії нашого народу народу.День пам'яті жертв Чорнобильської катастрофи проводиться щорічно 26 квітня на річницю трагедії.Пригадаємо що трапилось в Чорнобилі 37 років тому.

.Це день, коли Чорнобиль став відомий усьому людству. 26 квітня 1986 року − день, який став тією гранню, яка розділяє наше життя до і після….

26 квітня 1986-го року в Україні стався вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. Після вибуху та пожежі утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише території сучасної України, Білорусі та Росії, але й території багатьох європейських країн – Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії.

За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим – сьомим рівнем небезпеки.

Чорнобиль… Нині це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять, це наш нестерпний біль.

« Чорна спадщина Чорнобиля «саме під  такою назвою пройшла година –реквієм з учнями 9 –класу Олешницької ЗОШ  I-III ст. Доповненням до заходу була  книжкова виставка «Чорнобиль: мужність, самовідданість і високий професіоналізм» Діти переглядали історичні матеріали,  які передали усю біль та жахіття тієї катастрофи. Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо сьогодні. Але усіх об’єднує бажання, щоб більше ніколи й ніде у світі не повторилося подібне лихо.

«Людина, як змогла стати вільною»( 105-річчя дня народження О.Т. Гончара) Огляд літератури

 

Олесь Гончар – великий український письменник, громадський діяч, Герой України. Пройшовши разом зі своїм поколінням унікальний життєвий шлях, сповнений злетами, перемогами і випробуваннями, він став справжнім духовним лідером нації.

Олесь Терентійович – автор багатьох романів, повістей, оповідань, новел, критичних нарисів і статей. Його твори перекладені більш ніж сорока мовами світу, часто перевидавалися, та завоювали широке коло шанувальників.

Народився Олександр (Олесь) Гончар 3 квітня 1918 року у слободі Суха (тепер Кобеляцького р-ну) Полтавської області у сім'ї робітників Терентія Сидоровича і Тетяни Гаврилівни Гончарів. Олесь знав свою маму лише з фотографій. У 1921 році вона померла, і Олесь переїхав до бабусі та дідуся (батьків матері). Сестра залишилась при мачусі. Олеся виховувала бабуся. Це була весела, лагідна жінка, яка любила пожартувати і вічно клопоталася по господарству — турбот було багато: нагодувати, одягти, взути, вивести онука в люди. Завдяки своїй бабусі Єфросинії Євстахіївні О. Гончар виніс найтепліші спогади про дитинство: «Бабуся була неписьменною, але без неї, певно, я не став би письменником. В її лагідній, людинолюбній натурі, в її образі ніби втілювалося для мене все краще, що є в нашого народу: працьовитість, чесність, правдивість, безмежна доброта, обдарованість. Ця вічна трудівниця, ця темна, неписьменна, але винятково чуйна до чужого горя жінка своєю щирою людяністю стоїть для мене поруч з тими, чиї творіння нас захоплюють і кого ми називаємо за їхньою діяльністю гуманістами… Її вплив на мій розвиток був величезний, і потім, у найважчі хвилини життя, я згадував її. Нестримна жага до читання, до пізнання нового привела Олеся Гончара до вибору майбутньої професії. Після закінчення семирічної школи в селі Бреусівка Козельщанського району він працює в редакції районної газети «Розгорнутим фронтом» у містечку Козельщина. Впродовж 1933-1937 років навчався у Харківському технікумі журналістики ім. М. Островського. З 1937 року Олесь Гончар друкується в пресі з літературознавчими статтями. Уже в студентські роки йому пророкували велике літературне майбутне .У 1938 році Олесь Гончар стає студентом філологічного факультету Харківського університету, захоплюється науковою роботою, досліджує мову творів М. Коцюбинського, готує наукову роботу за поемою «Мойсей» Івана Франка, збирає матеріали про Григорія Сковороду. Дмитро Білоус згадує: «Він (Олесь) уже друкувався в газетах та журналах, листувався з Петром Панчем. За свої публікації одержував гонорар. І коли ми не дотягували до стипендії, він безвідмовно виручав нас позичкою. На курсі Гончара любили, ніхто не називав його на прізвище, а просто — Олесь. Силове поле такого таланту, як Гончар, не могло не впливати на молодих літераторів. О. Гончар у цей час наполегливо працює у бібліотеках, друкується у журналах, дебютує з новелами «Іван Мостовий», «Черешні цвітуть», «Орля» та повістю «Стокозове поле». Ранні твори Гончара були схвально оцінені Андрієм Малишком, Юрієм Яновським, Петром Панчем.                                                                                                                                                                                                                     

 Війна стала другим університетом для Олеся Гончара. Він у складі студентського батальйону добровольцем пішов на фронт, хоча міг скористатися бронею, яка давала б йому змогу закінчити навчання. Перше бойове «хрещення» солдат О. Гончар отримав у боях за Київ. Біля Білої Церкви на річці Рось у липні 1941 року його вперше було поранено. Підлікувавшись у польовому госпіталі, знову вирушив на фронт, де вдруге отримав поранення, значно складніше від першого. Лікувався у Красноярську. Драматичні події війни знайдуть відображення у романах «Людина і зброя» (1960) та «Циклон» (1970). Після одужання повернувся на фронт сержантом гвардійського підрозділу мінометної роти. Дорогами війни Олесь Гончар пройшов до Праги. Неодноразово йому пропонували перейти на роботу в дивізійну газету, але він залишився з тими, з ким ділив усе, що випадало солдатові. «Якщо лишуся живим, розповім про вас», — казав О. Гончар.

Після закінчення війни і демобілізації з армії у грудні 1945 Олесь Гончар оселився у Дніпропетровську (Ломівці), у старшої сестри. У 1946 році закінчив навчання в університеті, захистив дипломну роботу «Новели Василя Стефаника» і залишився асистентом на кафедрі української літератури. У той же час в журналі «Україна» було опубліковано романтичне оповідання «Модри Камень» про нерозквітле кохання радянського солдата-розвідника і чеської дівчини Терези.

Петро Панч, головний редактор «України», з яким Олесь Гончар листувався ще перед війною, щиро привітав молодого автора: «Гарне оповідання. Світле, щире, переконливе…». На пленумі спілки письменників Павло Тичина високо оцінив творчий доробок Олеся Гончара, виділивши, зокрема, його новелу «Модри Камень».

Проте на загальноуніверситетських зборах Гончара гостро критикують за тематичну недалекоглядність і фальш оповідання, його навіть могли виключити з університету. От тоді справжні друзі підтримали молодого письменника. Серед них була Валентина, студентка філологічного факультету, яка стала дружиною і  вірною помічницею на все життя, матір'ю двох їхніх дітей — сина і дочки.

Вступивши до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, Олесь Гончар переїжджає до Києва. Так розпочинається його професійна письменницька діяльність. Упродовж 1946 — 1948 років були надруковані романи «Альпи», «Голубий Дунай» (Державна премія СРСР, 1948), «Злата Прага» (Державна премія СРСР, 1949), які склали трилогію «Прапороносці», вперше опубліковану в журналі «Вітчизна». До Олеся Гончара прийшли справжні слава і визнання. На цей час йому було ЗО років! Остап Вишня писав у щоденнику: «Олесь Гончар. Справжній талант. Чи втримається? Гадаю, що втримається і дасть для літератури багато хорошого. Він — безперечно, для літератури. Не спекулянт! І ніколи ним не буде! Не дай тільки бог, щоб голова закрутилась. Думаю, що не закрутиться! Не доживу вже я, мабуть, до повного розквіту його своєрідного таланту. А хотілося б! Дуже! Хай живе!»

Читачі щиро полюбили роман «Прапороносці». Незважаючи на закиди критики 90-х років, мовляв, твір переобтяжений ідеєю визвольної місії Радянського Союзу та керівної і спрямовуючої ролі комуністичної партії у перемозі над фашизмом, трилогія «Прапороносці» несе читачам ідею гуманізму, розкриває «красу вірності» (у коханні, дружбі). Серед дійових осіб «Прапороносців» — люди різних національностей, але з якою любов'ю, гумором, майстерністю змальовано постаті Хоми Хаєцького, братів Блаженків. Олесь Гончар показав героїзм українського народу в роки війни. До глибини душі вражало і ранило письменника, коли він читав у творах білоруських письменників про українців-поліцаїв, зрадників. Коли Олесь Гончар у 90-х роках перебував у Канаді, його запитували, чи не буде він переписувати роман «Прапороносці», на що письменник відповів: «… Це дорога для мене книга, вона про мою молодість, про друзів-фронтовиків. Це книга-реабілітація українцям, яким весь час закидають, що вони продалися німцям. Своїм твором я прагнув зняти тавро зрадників з наших людей. Я відділяю своїх фронтових побратимів від тих зрадників і запроданців, повоєнних і нинішніх, які загнали Україну в комуністичне ярмо і які шалено регочуть над нашими святими почуттями. Отже, книгу свою я ніколи не перепишу, як не можна переписати нашу історію». Творчий доробок Гончара наступних, зокрема 50-х років, дослідники трактують неоднозначно. Твори «Земля гуде» (1947), «Таврія» (1952), «Перекоп» сьогодні сприймаються як такі, що позначені впливом тоталітарної системи, як данину літературній традиції «соціалістичного  реалізму».

У 1959 році Гончар очолив правління Спілки письменників України і 12 років був незмінним головою, працював головним редактором журналу «Вітчизна», обирався секретарем Спілки письменників СРСР, депутатом Верховної Ради СРСР та УРСР. Влада намагалась високими посадами та нагородами «приручити» його. Завдяки авторитету та суспільному становищу Олесь Гончар .За роки його головування нікого не було виключено зі Спілки письменників, він зумів відстояти Ліну Костенко, Григора Тютюнника, Василя Земляка, домігся видання роману «Вир» Григорія Тютюнника і присудження йому Шевченківської премії.

60-і роки стали для Олеся Гончара роками творчого піднесення. У цей час написано романи «Людина і зброя» (1960, Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1962), «Тронка» (1963, Ленінська премія 1964), «Собор» (1968).Роман «Собор» було вилучено з літературного процесу на 20 років, оскільки автор порушив у ньому актуальні проблеми: «звідки психологія браконьєрства, звідки дух руйнування, доки будемо отруювати Дніпро», звідки «безбатченки», звідки невміння любити і поважати свій народ, своїх нащадків, отой дух вольності й патріотизму, чи скоро зникнуть лакизи та казенники, крутії та трусії, адже з усього найгіршого, що може бути в людині, це душа заяча, душа ра«Собор» — це роман роздумів і запитань, шукати відповіді на які письменник закликає читача .У 70-тих роках виходять у світ романи «Циклон» (1970), «Берег любові» (1976), повість «Бригантина» (1973). Справжнім творчим злетом Гончара став роман «Твоя зоря» (1980), за який письменникові було присуджено Державну премію СРСР (1982).

У середині 80-х років О. Гончар публікує оповідання «Геній в обмотках», «Народний артист», «Ніч мужності». Як літературознавець, критик, публіцист Олесь Гончар реалізував себе у книгах «Про наше письменство» (1972), «Письменницькі роздуми» (1980), «Чим живемо. На шляхах до українського Відродження» (1981)

У жовтні 1990 р. О. Гончар на знак солідарності з голодуючими студентами (серед них була і його внучка Леся) написав заяву про вихід з КПРС.

У 1992 році О. Гончар став почесним доктором Альбертського університету у Канаді, а Міжнародний біографічний центр у Кембриджі (Англія) визнав Олеся Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992 — 1993 років».

Для багатьох українців ім'я Олеся Гончара тісно пов'язане з нашим національним відродженням: він відкривав Установчу конференцію Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, Установчий з'їзд Народного Руху України, виступав на захист української мови, екології, за повернення національної пам'яті.

Життя письменника обірвалось 14 липня 1995 року

Запрошуємо всіх ознайомитися з творчістю О.Гончара і пропонуємо книги, які є у фонді нашої бібліотеки:

Гончар, О. Т. Вибрані твори [Текст] : у 4 т. Т. 1 : Тронка. Собор. Кресафт / О. Т. Гончар. – Київ : Сакцент Плюс, 2005. – 541 с.

  До першого тому творів Олеся Гончара увійшли його знакові романи «Тронка» і «Собор», які розкривають найхарактерніші ідейно-тематичні та жанрові ознаки художнього доробку письменника, та оповідання «Кресафт».

Роман «Собор» друкується в останній прижиттєвій редакції Олеся Гончара.

 Гончар, О. Т. Вибрані твори [Текст] : у 4 т. Т. 2 : Циклон. Твоя зоря. Микита Братусь. Далекі вогнища / О. Т. Гончар. – Київ : Сакцент Плюс, 2005. – 732 с.

  До другого тому творів Олеся Гончара увійшли романи «Циклон», де герої діють під час боротьби із стихійним лихом у районі Карпат, і «Твоя зоря», у центрі якого — образ патріота й інтернаціоналіста, людини з глибоко розвинутим почуттям гідності й честі, а також повісті «Микита Братусь» і «Далекі вогнища»

Гончар, О. Т. Вибрані твори [Текст] : у 4 т. Т. 3 : Людина і зброя. Чорний Яр / О. Т. Гончар. – Київ : Сакцент Плюс, 2005. – 317 с.

  До третього тому творів Олеся Гончара увійшов роман «Людина і зброя» (відзначений Шевченківською премією за 1962 р.) — про подвиг студентів, які в перші дні Великої Вітчизняної війни добровільно йдуть на фронт і у двобої з ворогом виявляють патріотизм і мужність, а також оповідання «Чорний Яр».

Роман «Людина і зброя» друкується в останній прижиттєвій редакції автора.

Гончар, О. Т. Вибрані твори [Текст] : у 4 т. Т. 4 : Прапороносці. Письменницькі роздуми / О. Т. Гончар. – Київ : Сакцент Плюс, 2005. – 413 с.

  До четвертого тому творів Олеся Гончара увійшли широковідомий роман-трилогія «Прапороносці» та «Письменницькі роздуми» про те, як писався цей роман.

Книга видана в останній прижиттєвій редакції Олеся Гончара.

 Гончар, О. Щоденники [Текст] : у 3 т. Т. 1 : 1943-1967 / О. Гончар. – Київ : Веселка, 2002. – 455 с.

         Перший том «Щоденників» видатного письменника, фронтовика, громадського діяча Олеся Гончара охоплює значний часовий період – з 1943 року по 1967 рік, період, коли вже були написані романи «Прапороносці» і «Собор», період, коли прийшли світова слава і всенародне визнання та любов.

«Щоденники» публікуються такими, якими вони свого часу вилилися з його душі. Вони писалися в різних умовах: на фронті і в полоні, у мандрах рідною землею і поза її межами, у рідному київському домі та в затишній, любій серцю письменника Кончі- Озерній.

Записи дають глибше уявлення про автора як людину високого духовного заряду, людину щиру і принципову, патріота рідної України.

Гончар, О. Щоденники [Текст] : у 3 т. Т. 2 : 1968-1983 / О. Гончар ; упоряд. В. Гончар. – Київ : Веселка, 2003. – 607 с.

    До другого тому «Щоденників» Олеся Гончаря ввійшли записи, що охоплюють період з 1968 по 1983 роки – час найбільшого «розквіту» тоталітаризму в нашій державі, коли безжально нищилось все передове і правдиве, організовувалися процеси над вільнодумною українською інтелігенцією, руйнувалися культурні пам’ятки, посилився наступ на українську мову. Тиск тоталітаризму Олесь Гончар відчув на собі повною мірою: після публікації роману «Собор» – виклику режимові — розпочалася ганебна «соборна кампанія» цькувань, принижень, що розтяглася на довгі роки.

Тяжкі моральні випробування не зломили духу письменника. Він був вірний собі, своїм принципам, знаходив сили і оптимізм для творчості, для активного громадського життя.

А на сторінках щоденника щиро і відверто давав волю своїм радощам і печалям.

Вінок пам’яті Олеся Гончара [Текст] : спогади, хроніка / упоряд. В. Д. Гончар, В. Я. П’янов. – Київ : Укр. письменник, 1997. – 452 с.

   Книжку склали спогади як відомих, так і незнаних широкому загалові сучасників Олеся Гончара про пам’ятні події, яскраві, часом драматичні епізоди з його життя, про пережите поряд з ним, його очима побачене, від нього почуте. Вміщено також офіційні траурні матеріали, хроніку з днів прощання з великим сином України, вірші, присвячені йому.

Літературний десант"Бібліотека йде до дітей"

Літературний десант"Бібліотека  йде до дітей"

З 27 березня до 2 квітня триває Всеукраїнський тиждень дитячого читання  олешницька книгозбірня долучилася  до однієї із наймасштабніших книжкових подій року.Отже, вкотре вже підтверджується, що читання надає можливість усім шанувальникам книги дізнатися не тільки про щось нове і пізнавальне, а ще й розважитись, з кимось здружитись, весело і змістовно провести час та продемонструвати читацьку ерудицію, знання і кмітливість.

«Мандруємо сторінками книг»

 

Голосні читання «Мандруємо сторінками книг»

Наприкінці березня в усіх дитячих бібліотеках країни традиційно проходить Всеукраїнський тиждень дитячого читання. Тиждень дитячого читання у книгозбірні стартував проходив під гаслом «Чарівний світ дитячої книжки».   Бібліотекарі бібліотеки –філії №5 с.Олешник  КЗ»Виноградівська публічнабібліотека» завітали в гості до учнів 1-Б класу  Олешницької ЗОШ I-III ст. класнний  керівник Данкович М.І. Працівники книгозбірні презентували книжкову виставку «Перший крок у світ книжок» . Яскраві дитячі книги зацікавили юних читайликів, вони залюбки читали вголос .

"Кобзарева струна"

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю пам’ятає і шанує людство. До славної когорти таких людей належить і Великий Кобзар українського народу – Тарас Григорович Шевченко.День народження Шевченка зустрічаємо у протистоянні московській навалі. Вже більше року йде війна, і Тарас Шевченко також воює. «Борітеся — поборете!» стало гаслом українців.

На передодні дня народження Тараса Григоровича Шевченка- видатного українського поета, прозаїка, драматурга, художника, політичного і громадського діяча у бібліотеці було проведено презентацію книжкової виставки "Поезії Т.Г.Шевченка торкнулися моєї душі."Виставка про життя і творчий шлях Великого Кобзаря, що покликана виховати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет.Впродовж дня читачі бібліотеки мали можливість ознайомитися з виставкою та декламували вірші.

Жінки в історії України

 

« Леся Українка -народжена Україною»

25 лютого виповнюється 152 роки від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) – видатної української письменниці, поетеси, перекладача, громадської діячки. Леся Українка, геніальна українська письменниця, входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, працювала в жанрі фольклористики, брала активну участь в українському національному русі. Напедодні  пам’ятної дати працівники бібліотеки оформили  тематичну полицю « Леся Українка -народжена Україною». Шановні користувачі до  Вашої уваги  твори, критичні матеріали письменниці з фонду  бібліотеки.

«Молюся за тебе, моя Україно, за кожного батька , за кожного сина»

 

24 лютого виповнюється 365 днів від початку злочинного повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Цей напад став кульмінацією загарбницької війни, яку Москва розпочала проти України 9 років тому з окупації Криму у 2014 році.

                Своєю збройною агресією Росія розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, підірвавши систему колективної світової безпеки, встановлену після Другої світової війни. Світ знову зіткнувся з режимом, який прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму. Цей режим назвали «рашизмом» для означення псевдоідеології, замішаної на поєднанні ідей фашизму й більшовизму, нацизму та євразійства, реваншизму і ксенофобії, що прикриваються «православ’ям» та «величчю російської культури».

                Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну остаточно зірвало маску з агресивного путінського режиму, що 9 років прикидався «миротворцем» та «третьою стороною» у війні на сході України, поширюючи на весь світ дезінформацію, брехню про «Донецьку та Луганську народні республіки», які насправді є підконтрольними Москві окупаційними режимами в Донецькій та Луганській областях України. Путін намагався переконати світ, буцімто в Україні триває «громадянська війна».

                Ми, українці, тримаємо оборону й демонструємо волю перемогти ворога, чим доводимо спроможність протистояти російській військовій агресії, ми об’єднали зусилля у лавах Збройних сил України, Національної гвардії України, масового волонтерського руху, а також на дипломатичному, інформаційному, історичному та інших фронтах.

                Наш героїчний опір – це боротьба не лише за фізичне виживання Українського народу та свободу країни, а й за власну ідентичність і цінності нашого суспільства як частини європейської спільноти. Цілком справедливо вважати, що українці проливають кров і за вільну та демократичну Європу і збереження світового порядку.

                Пропонуємо користувачам  бібліотеки ознайомитись з книжковою  виставкою «Молюся за тебе, моя  Україно, за кожного батька , за кожного  сина»

«Небесна сотня. Герої не вмирають»

 

День пам’яті Героїв Небесної Сотні відзначається щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента України від 11 лютого 2015 року № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні». В приміщенні ї бібліотеки-філії розміщена тематична полиця «Небесна сотня. Герої не вмирають», яка знайомить  присутніх з подіями зими 2013- 2014 років. Революційні події забрали життя понад сто активістів майдану. Спасибі всім, хто відстоював Майдан, за яскравий приклад мужності, сили духу, чесності і патріотизму!

День єднання України

 

День єднання України - свято, яке об'єднує всіх українців! Його президент України Володимир Зеленський заснував 16 лютого 2022 року на тлі попереджень про можливу війну.

Користувачі бібліотеки  створили патріотичний плакат "Сила країни в єдності", на якому розташували "Долоньки України", в яких поділилися своїми думками про Батьківщину та важливість підтримки одне одного.

Безкоштовна юридична допомога

Отримати пораду юриста,  пояснення законодавчих норм — це актуально завжди, а під час війни, коли перед людьми день у день постають складні питання — тим більше. Зараз найчастіше люди звертаються з питаннями, пов’язаними з оформленням документів та зміною цивільного стану, отриманням статусу ВПО, сплатою податків та кредитів, перетином державного кордону, оформленням соціальних виплат тощо. Проте, якщо питання не входить до цього переліку, мешканці Олешницького старостинського округу  також отримали отримали консультацію. У рамках проекту в бібліотеці-філії №5 с.Олешник КЗ «Виноградівська публічна бібліотека » надала безкоштовну юридичну консультацію Матій Наталія.