Краєзнавча сторінка

Відомі люди нашого села

Людмила Корольова

      Її життєвим кредом є: «У кожній дитині є світло і моє покликання – допомогти його знайти» та «Прокинулась, всміхнулась й пішла! Бо світ чекає переможців!». Народилася 27 лютого 1994-го, в родині Корольових у Олешнику другою дитиною.

Змалку Людмила відрізнялася від сільських дітей тим, що любила декламувати вірші. І коли в сім’ю Корольових приходили гості, як татова гордість завжди читала свої віршики. Після закінчення місцевої ЗОШ І-ІІІ ступенів поступила в Ужгородський національний університет, на кафедру французької мови та літератури. Отримавши диплом у рідному вузі, вирішила продовжити навчання на кафедрі англійської мови та літератури, яку теж успішно закінчила. З вересня 2016-го почала працювати педагогом-організатором у Виноградівській гімназії.

Людмила Корольова, готує до друку свою першу поетичну збірочку. Ілюстрації до неї малюють її вихованців-гімназисти. Кольорові  світлини знімають її племінниці Крістіна та Олександра Німець, які дуже пишаються своєю молодою, талановитою тіткою.

  Степан Васильович Сігетій народився 5 березня 1926 року у селянській сім’ї в селі Олешник на Виноградівщині. Любов до малювання виявив ще в шкільні роки, займався в гуртку, який вів Золтан Шолтес – один із фундаторів крайової школи малярства. Навчався в Ужгородській учительській семінарії, в якій курс образотворчого мистецтва проводив Адальберт Ерделі. Маючи таких вчителів неможливо було не полюбити мистецтво, залишитися осторонь мистецького життя Закарпаття. Працювати доводилося на різних роботах, далеких від пензля, але протягом усього життя Степан Сігетій весь свій вільний час присвячував живопису. З юних років займав активну громадську позицію, у грудні 1944 року був делегатом І з’їзду Спілки молоді Закарпатської України. Понад 20 років працював керівником ВАТ «Інтурист» у Закарпатській області, проводив роботу з розвитку і зміцнення інтернаціональних зв’язків із закордонними країнами. Нагороджений орденами «Знак пошани» та Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, медалями і почесними грамотами СРСР, України, Угорщини

 

За своє довге творче життя художник створив сотні полотен. В переважній більшості це пейзажі. . Сігетій – перший із художників краю, який почав малювати серію церков. Зобразив на своїх полотнах понад 80 храмів Закарпаття

 

Почав виставлятися на обласних та республіканських художніх виставках із 1979 року не лише на Закарпатті, а й у Вірменії, Словаччині, Угорщині, США. Перша ж персональна виставка творів Сігетія відбулася у 1982 р. у с. Олешник. Помер Степан Сігетій 3 січня 2014 року.

Любка Надія М. уродженка с. Олешник. Талановита поетеса Надія Михайлівна Любка, яка на даний час проживає в селі Сичавка на Одещині.  Вона є автором двох збірок віршів «Благословляю я життя» (2008р.), «Під священним покровом» (2012р.), двох пісенних збірок «Повір в любов» та «Срібний передзвін», переможцем обласного конкурсу поетів-аматорів Одещини «Осінь у Бірзулі» у номінації «Вірші, покладені на музику» за пісню «Вечірній порт», Лауреатом I ступеню літературного конкурсу «Ми майбутнє твоє, Україно» у номінації «поезія» в м. Южному (2011р.) 1Її твори сповнені щирою романтикою, любов’ю до життя, мудрістю і спостережливістю.

Учасниця І-го Фестивалю народних ремесел у м. Виноградів

Біланчук Олена Іванівна.

У нас в Олешнику говорять сяк:

Словник діалектів

  

Виникнення Олешника історики відносять до 1284 року це історичний період коли в цьому просторі почали заселятися люди в долині річки Тиса

Егреш- це ще давнішня назва села. Так воно називалось  до перейменування аж до 1946 року. А походження цієї назви пояснюється ось як. За селом й понині є водоймище, яке сельчани називають Егрешом. Кажуть, що на цьому місці жив колись пан, заможний землевласник, по імені  Егреші. Одного разу, з цілком невідомих причин, його садиба раптом провалилася, а на її місці виникло водоймище, що з тих пір дістало назву Егреш. Від цього й пішла назва села.

Існує ще одна легенда. Колись давно, там, де нині село, протікала невеличка річка Бильва. Довкола земля була дуже мочаристою. Бильву, що протікала через село, тодішні люди називали Сільською Млакою. По обидва її береги росло багато- пребагато вільхи, вологолюбивого дерева та кущів (Вільшняк, або, як у народі кажуть- ольшник) родини березових. Ось від цього і пішла назва села- Ольшник, пізніше- Олешник.

            Населення села- 4786 чоловік. Земельних угідь в селі  2839 гектарів,. Дворогосподарств налічується 1237. На території села зараз існує 12 фермерських господарств та КГСП «Нове життя», сільська рада, Ощадкаса, поштове відділення, середня школа на 860 учнів, два дитячі садочки: садок №1 на 95 дітей, №2 на 86 дітей, будинок культури, Шкільний краєзнавчий музей, Дві бібліотеки: бібліотека філія села Олешник, в якій відкрито інтернет- центр за сприянням програми «Бібліоміст», та бібліотека Олешницької  ЗОШ, млин- олійниця, міні пекарня, автомагазин, магазин господарських товарів, сільська амбулаторія, три аптеки, п’ять кав’ярень- магазинів.
            На території села знаходяться Греко-католицька церква, збудована у 1862 році- пам’ятник архітектури, Православна церква зведена і зареєстрована у 1996 році на місці старої дерев’яної православної церкви. Також у 1991 році було збудовано молитовний будинок християн євангелістів.
            При визволенні Олешника загинув повітряний стрілок- родист 471 штурмового авіаційного полку, старший сержант Іван Степанович Соломін. Прах героя поховано у центрі села. Перший надгробок І. Соломіну було встановлено в 1955 році, а в 1984 році архітектором М.М. Ігнатиком було проведено його реконструкцію. Пам’ятник являє собою трикутну залізобетонну стелю на лицьовому боці якої зображення військового пілота у шлемі.
            Багатьом закарпатцям відомо, що через Олешник тягнеться вузькоколійна залізниця Виноградів- Хмельник. Вузькоколійка- певна гордість олешничан є і зараз єдиною надійною артерією, що зв’язує Олешник з районним центром Виноградовом. Більш детально про історію села Олешник зібрані у книжці Керечан О.В. "Олешник - Егреш село на Виноградівщині"